Наймані працівники уккраїнського приватного підприємця – місія надвзичайно складна і ризикова!
Недавно в одному із професійних чатів колега написав: «Ви вже порахували нові податки у 2017 році? Нікого не напрягає таке підвищення?». Мене це щиро здивувало. Я ж думав, що податки для фізичних осіб-підприємців (ФОП) суттєво не змінилося.
В ході дискусії з’ясувалось, що найбільше обурення викликає необхідність сплати єдиного соціального внеску ФОПами, які не ведуть діяльності. Хоча логіка у діях влади зрозуміла. Якщо ведеш діяльність, то плати, будь ласка, податки. Якщо не ведеш, то для чого тобі реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності?
А от дискусія щодо питання, чи високі в Україні податки для малого бізнесу та самозайнятих осіб у 2017 році, виявилась на диво толерантною. Пошукаю відповідь і заодно порівняю з Польщею, економіка якої базується саме на малому та середньому бізнесі.
Ефективний рівень податку для самозайнятих українців складає від 5 до 20%, залежно від типу діяльності. Це нижче ніж в Польщі, і, ймовірно, значно нижче від рівня оподаткування країн Західної Європи. Додам, що звітність для самозайнятих осіб проста і її цілком реально здавати самостійно за допомогою відповідного програмного забезпечення.
Однак діяльність підприємця радикально ускладниться, як тільки той захоче розширятися і створювати нові робочі місця.
Найнявши одну людину із мінімальною заробітної платою (3200 грн), потрібно буде сплатити в сумі 1328 грн податків щомісяця. Працівник отримає «на руки» всього 2756 гривень, а ефективне податкове навантаження на виплати складе 51,6%. Платити доведеться два рази на місяць (аванс і заробітна плата), тобто на кожну виплату потрібно сісти і окремо розрахувати податки.
Більше того, найм першого працівника збільшить витрати підприємця не тільки на заробітну плату і податки. Одному розібратись з тонкощами форми 1ДФ, з особливостями лікарняних і відпусток, змінними казначейськими рахунками людині без економічної освіти і неабиякого терпіння не під силу. Доведеться щомісячно платити бухгалтеру.
Підприємливим громадянам в Україні страшно переступити бар’єр першого працівника
Врешті решт, найнявши працівника, звільнити його буде надзвичайно важко, навіть якщо справи у бізнесу не підуть. Незважаючи на крах комунізму, його Кодекс законів про працю, прийнятий у далекому 1971 році, досі живе із модифікаціями, регулюючи стосунки українських працівників і підприємців. Хоча офіційного малого бізнесу у часи Брежнєва не існувало.
Нарешті, лякаючи підприємців, які не оформлюють своїх працівників, уряд з 2017 року запровадив гігантські для дрібних підприємців штрафи (від 9600 до 300,000 гривень) за недопуск інспектора до перевірки. Після зняття мораторію на перевірки інспектор буде «мотивований» придумати якомога більше причин щоб прийти в гості.
В такій ситуації підприємливим громадянам в Україні страшно переступити бар’єр першого працівника. Простіше мабуть створити неформальне об’єднання підприємців-родичів для сімейного бізнесу. Чи радикально переглянути роль найманого працівника і стосунки підприємство-робітник, як це вже відбувається по всьому світу у галузях креативної економіки. Наприклад, в українському ІТ технічні спеціалісти є незалежними і співпрацюють з компанією як підприємці.
Підсумовуючи модель «сам собі працедавець» дозволяє працювати і платити податки в Україні. А от якщо уряд капітулює перед МВФ і замість спрощеної системи створить нову «ускладнену» систему оподаткування, то Україна втратить одну із своїх конкурентних переваг для розвитку малого бізнесу та інноваційних галузей.
