Що каже Біблія про гроші та матеріальний достаток? Чи дійсно нереально багатому потрапити у рай?
Чи правда, що не можна давати гроші в кредит під відсотки? Скільки добре віддавати на благодійність?
Щоб розібратися з цими питаннями, ми попросили мудрого християнського священника написати тлумачення того, що каже Біблія про гроші.
Християнське ставлення до грошей
Тема грошей, фінансів, приватної власності та християнського відношення до них достатньо складна, але ми всі добре розуміємо, що в житті людині без цих речей не обійтись. Тож необхідно просто розібратись в даному питанні та правильно розставити пріоритети. Щоб і від грошей не відмовитись і власну совість зберегти.
Біблія про гроші
Біблія про гроші міститься багато (більш як 2000 віршів), причому про віру та молитву говорить лише приблизно по 500 віршів, кожен сьомий вірш Нового Заповіту торкається теми грошей і власності, та майже 15% з того, чому вчив Христос, так чи інакше пов’язано з грошами і власністю. Вказані цифри достатньо неочікувані, але це лише підтверджує актуальність піднятого питання та вказує на те, що всі біблейські книги писались для людей, заради їхнього спасіння в світі де власність і гроші є невід’ємною частиною.
Для початку важливо відмітити, що гроші самі по собі не містять зла. По суті вони морально нейтральні, при цьому джерело зла може знаходитись лише в самій людині. Наприклад, візьмемо ніж, ним можна і хліб різати і людину вбити, таким чином, ніж, як і гроші, – це лише інструмент, цільове використання якого залежить від конкретної людини. В грецькому варіанті Нового Заповіту в значенні «багатства» використовується слово плутос (πλοῦτος) яке по своєму змістовному наповненню означає матеріальний достаток з надлишком грошей і благ. Даний термін часто посилюється дієсловом «примножується», тобто «багатство примножується» або його «примножують» (Пс. 62: 10; 73: 12). Таким чином, в Біблії словом «багатство» описується не морально нейтральний достаток, а саме надлишок норми матеріального благополуччя.
Треба сказати також, що основною темою Приповістей Соломона та книги Екклісіаст – є питання про те, як благополуччя людини залежить від його добробуту. Цар Соломон пише про те, що багатство може бути нагородою людині від Бога за її труди: «Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує» (Прип. 10:4), «Також кожна людина, що Бог дав їй багатство й маєтки, і владу їй дав споживати із того, та брати свою частку та тішитися своїм трудом, то це Божий дарунок!» (Еккл. 5:18).
Але той самий автор пише, що багатство може бути й шкідливим для людини: «Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке бережеться його власникові на лихо йому…» (Еккл. 5:12). Саме тому розсудливим є той, хто шукає не багатства, а доброго імені (Прип. 22:1), хто в погоні за багатством вміє вчасно зупинитись (Прип. 32:4) і в той самий час просить Бога, щоб йому не страждати від злиднів: «Двох речей я від Тебе просив, не відмов мені, поки помру: віддали Ти від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним, щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: Хто Господь? і щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив Ім’я мого Бога» (Прип. 30:7-9).
Що стосується Нового Заповіту, то ставлення до власності та багатства дещо трансформується. На другий план відходить поняття «нагороди» та «процвітання», натомість достатньо багато уваги приділяється ризикам які може спровокувати багатство. Воно, наприклад, може звабити (Мф. 13:22; Мк. 4:14); воно є тереном і не дає можливості Божому слову укорінитися в людському серці (Лк. 8:14). З іншого боку, робиться наголос на те, що багатством є не матеріальні блага, а небесні, людям відкривається тайна, що «Христос живе в нас» (Кол. 1:27).
Досить відомими є слова Христа: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!» (Мф. 19:24). Не перший погляд дана фраза означає лиш одне – як верблюд не може пройти через голичне вушко, так і для багатої людини шлях до Царства Небесного закритий, і взагалі, вона не може мати нічого спільного з християнством. Але не все так просто. Тлумачами Нового Заповіту не раз висловлювалась думка, що під «голичним вушком» малися на увазі вузькі ворота в кріпосній стіні старого Єрусалима, але існування цих воріт, скоріш за все, вигадка. Ми не маємо забувати, що мова Євангелія досить метафорична і Христос, мабуть, мав на увазі справжнього верблюда і справжнє голичне вушко. Тим самим Він хотів показати як важко багатій людині увійти в Небесне Царство. Однак, при цьому, в Біблії ніде не сказано, що багатство, саме по собі, служить приводом для засудження людини, а бідність, також сама по собі, здатна її виправдати.
Також, важливо відмітити, що в Священному Писанні ніде не прописана сума з якої починається багатство. Тобто, фактично, Біблія не дає формального визначення багатства. Багатство, яке засуджує Євангеліє – це не конкретна кількість грошей, соціальний або політичний статус людини, а її відношення до всіх цих матеріальних благ. Кожна людина має визначитись кому вона служить Богові чи Золотому теляті. Служити Богу можна у будь-якому статусі, головне керуватись словами Христа: «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мф. 6:21), та апостола Петра: «Хто ким переможений, той тому й раб» (2 Петр. 2:19).
В кожного з нас є свої гріхи, тому завдання християнина чи християнки протидіяти цьому внутрішньому злу. Згідно святоотцівської аскетики розвиток гріха має декілька сходинок і в дії кожного гріха є точка неповернення, коли людина втрачає контроль над своєю пристрастю і всі її фізичні, емоційні та духовні сили направляються на задоволення останньої. Саме в такому випадку набувають актуальності слова апостола Петра, і в саме в такому випадку гроші несуть зло, але за це зло відповідальна лише сама людина. Господь, як втілення доброти і любові, в такій ситуації, може посилати скорботи і випробування. В деякій мірі відношення батьків і дітей можна спроектувати на відношення Бога і людини. Якщо люблячі батьки накладають на своє чадо якесь покарання, то не задля власної втіхи, а бажаючи її виправлення на краще, так само часто чинить і Господь і саме в такому контексті ми маємо розуміти слова апостола Павла: «Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тим. 6:10). Все це відноситься не лише до багатства, а й до будь якого гріха, що прикипає в людському серці.
Якщо людина бажає довіритись Богу, то це не означає, що потрібно піти до найближчого вокзалу та роздати всі кошти бомжам, при цьому залишивши голодних своїх дітей. Передусім Господь чекає від нас нашого серця, і кожен має прагнути служити Йому своїм багатством чи таланами на своєму місці.
Кредити
Не можна обійти увагою ще й питання кредитів, адже вони грають досить вагому роль у житті сучасного суспільства. Відносно даної проблеми Біблія дає однозначні відповіді. Ще в Старому Заповіті заповіді Мойсея закликають задовольнятися тим, що маєш: «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вихід 20:17). Новозавітні тексти лише підтверджують даний принцип: «Великий же зиск то благочестя із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1 Тим. 6:6-8).
З приведених цитат можна зробити висновок, що християни мають вміти жити за коштами і бути задоволеними тим, що у них є. Саме цей принцип найбільшою мірою формує ставлення до кредитів. Не можна позичати гроші на те, без чого можна обійтися. Немає нічого поганого в тому, щоб жити в хорошому будинку, користуватися технікою або носити якісний і зручний одяг. Але це вірно тільки тоді, коли людина дійсно може собі це дозволити. Якщо ж заради цього доводиться позичати гроші, купувати ці речі в кредит, або ж працювати день і ніч, відриваючи час від сім’ї і від служіння Богові – то це гріх.
Деякі тексти Священного Писання визначають правильне відношення до того, як позичати іншим. Але, перед усім, треба зазначити, що всі тексти на дану тематику відносяться лише до тих, хто дійсно потребує допомоги. Тут можна виділити декілька принципів. По-перше, не можна уникати спілкування і дружби з людьми, хто потенційно може потребувати допомоги: «Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього» (Мф. 5:42). По-друге, якщо християнин дає в борг, то не повинен чекати чи вимагати його повернення: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мф. 6:34). Якщо боржник не має можливості повернути борг під час, то християнин має бути готовим терпіти і навіть понести на собі збиток. По-третє, ніколи не можна брати відсотки з тих, кому позичили гроші: «…не дає свого срібла на лихву, і не бере на невинного підкупу. Хто чинить таке, ніколи той не захитається!» (Пс. 14:5). На позичання треба дивитись як на справу милосердя, а не як на спосіб заробітку.
Одну ремарку в ці принципи можна внести лише відносно позики на розвиток бізнесу, але таку ситуацію треба розглядати не як позику, а як сумісне підприємство. Це цілком нормально, коли у когось є проект і певний досвід, а у когось – гроші, і вони вирішують об’єднати свої ресурси, для того, щоб щось зробити і отримувати від цього прибуток. В такому випадку, той хто вклав гроші, так само отримує частину прибутку, в залежності від ролі його фінансів в підприємстві. До даної ситуації потрібно підходити з позиції описаної Христом в історії будівельника вежі, який, перш ніж приступити до реалізації задуму, спочатку повинен все добре спроектувати, у тому числі врахувати й витрати: «Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг» (Лк. 14:28-30).
Благодійність
Ще одне питання, яке так чи інакше торкається теми грошей – це благодійність. У Старому Заповіті було встановлено виплату десятини, яка йшла на потреби священиків і левітів – служителів в скинії (похідний храм древніх євреїв), а пізніше – Храму Божого (який збудував цар Соломон). Встановлення десятини пов’язано з тим, що коли ізраїльський народ прийшов в землю обітовану, Господь розділив всю землю між колінами Ізраїлю. Кожному коліну Він дав свій уділ. Але не всі дванадцять колін отримали землю, а тільки одинадцять, бо Левити – тобто нащадки Левія – не отримали земельного наділу, оскільки Господь обрав їх і відділив на служіння Собі: «І Ізраїлеві сини не приступлять уже до скинії заповіту, щоб не понести гріха, і не вмерти. І буде Левит сам виконувати службу скинії заповіту, і сам понесе вину свою. Це вічна постанова для ваших поколінь, а між Ізраїлевими синами не будуть вони дідичити спадщину, бо десятину Ізраїлевих синів, що вони принесуть як приношення для Господа, Я дав Левитам за спадщину. Тому Я сказав до них: Між Ізраїлевими синами не будуть вони дідичити спадщину» (Чис. 18:22-24).
Що стосується Нового Заповіту, то тут немає жодного вірша який би заповідав християнам віддавати десятину. Однак Новий Заповіт не заперечує старозавітний принцип фінансової підтримки священнослужителів. Як і в старозавітні часи Божі служителі мали право існувати від десятини, так само і служителі Нового Заповіту мають право жити зі своєї проповіді. Коли Христос відсилав Своїх учнів на несення Слова Божого людям, то заповідав їм наступне: «Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи» (Мф. 10:9-10).
Що стосується подання милостині бездомним, то тут різні християни діють по різному. Дехто вважає, що потрібно давати кожному, не задумуючись куди підуть ті гроші, дехто – що потрібно з’ясовувати, чи не використає той бомж випрошені кошти на чергову пляшку горілки. Так як же бути, щоб виконати заповідь Христову і найкращим чином догодити Господу? Відповідь проста: любити. І намагатися без любові нічого не робити.
Тоді все стане на свої місця і навіть саме питання здасться безглуздим. Господь, скоріш за все, буде нас судити враховуючи ті умови в яких ми опинились, і якщо людина на вулиці просить гроші на лікування, чи на дорогу, то ми маємо дати їй їх саме на лікування, чи на дорогу. Таким чином, ми зробимо акт милостині згідно з тією інформацією, яка попала нам у вуха. А якщо той жебрак нас обдурить і піде нап’ється – то за цей гріх він сам буде нести відповідальність. Дуже важливо, щоб за різного роду розмірковуваннями на тему милостині ми просто не втратили свого християнського лиця і любові до ближнього, тому що апостол Павло сказав: «І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жодного» (1 Кор. 13:3).
Отже, багатство саме по собі не гріх і не чеснота. Багатство – це не норма доходу на душу населення, а – перевищення, пренадлишок благ по відношенню до однієї окремо взятої особи і звичного саме для неї рівня життя. Бог, підвищуючи рівень добробуту, фактично дає людині випробування.
Розсудливий християнин, який зуміє правильно розпорядитися своїм надлишком – отримає нагороду, а недбайливий – втратить і те, що думає мати.
Написав для Сімейного Бюджету: Священик Володимир Долгіх, викладач Київської Духовної Академії і Семінарії, кандидат богослов’я
нагадуємо як не сваритись через гроші
