Історія економіки в 50 винаходах. Глава 45: Індексні фонди
Ось вам запитання: які інвестиції — найкращі у світі?
Якщо хтось і знає відповідь, то це Воррен Баффет — найбагатший у світі інвестор і один з найбагатших людей у світі. Його статки вимірюються десятками мільярдів доларів, нагромадженими за роки тонко продуманого інвестування. Що ж радить нам Баффет? Свого часу він написав листа до своєї дружини про те, як краще інвестувати гроші після його смерті. Цей лист опубліковано в інтернеті, і прочитати його може кожен охочий.
Баффетові інструкції прості: він радить обрати інвестиції посередньої прибутковості — найпосередніше, що тільки можна уявити: вкладайте майже все в «індексний фонд на основі S&P 500 з мінімальною комісією»
Саме так. Індексні фонди. Ідея індексного фонду проста до примітивності. Достатньо пасивно слідувати за ринком як цілісно й купувати всього потрохи, а не пробувати «обіграти» ринок за допомогою мудрованого добору акцій для інвестування — саме такого, із яким вправлявся й сам Баффет протягом понад півстоліття.
Сьогодні індексні фонди видаються чимось цілком природним — це невід’ємна частина самої термінології інвестиційного бізнесу. Та недавно, у 1976 році, їх узагалі не існувало.
Щоб створити індексний фонд, треба спершу створити індекс. У 1884 році фінансовий журналіст на ім’я Чарлз Доу запропонував блискучу ідею: взяти котування акцій низки найвідоміших компаній, вивести з них середнє арифметичне, а тоді публікувати щоденні коливання цієї усередненої ціни. У підсумку він заснував не тільки Dow Jones & company, а й авторитетну газету Wall Street Journal.
Промисловий індекс Доу–Джонса не претендував більше аніж бути засобом стеження за динамікою біржових курсів. Та завдяки Чарлзові Доу експерти можуть тепер говорити про те, що фондовий ринок піднявся на 2,3 % або впав на 114 пунктів. Згодом з’явилися нові, складніші індекси: Nikkei; Hang Seng, NASDAQ, FTSE і найвідоміший з усіх: S&P 500. Вони дуже скоро стали тим хлібом щоденним, з якого живуть фінансові репортери по всьому світу.
А тоді, восени 1974 року, індексами зацікавився найвідоміший економіст у світі. Звали його Пол Самуельсон. Він здійснив справжню революцію в економічних дослідженнях та викладанні економіки, перетворивши цю науку на більш математичну — більше схожу на інженерію, аніж на дискусійний клуб. Його книжка під назвою «Економіка» понад 30 років залишалася в Америці бестселером серед підручників з усіх предметів. Він був радником президента Кеннеді. І він став другим лауреатом Нобелівської премії з економіки.
На той час Самуельсон уже сформулював найважливішу ідею фінансової економіки: якщо інвестори на ринку керуються раціональними міркуваннями про майбутнє, то ціни таких активів, як акції або облігації, коливатимуться випадковим чином. Це схоже на парадокс, але Самуельсон виходить із постулату про всі кроки, вигоду від яких можна було спрогнозувати: якщо купівля певних акцій очевидно вигідна, то всі починають їх купувати, ціна зростає, і їх купівля перестає бути вигідна.
Ця ідея стала відомою як «гіпотеза ефективних ринків». Вона, можливо, справджується все-таки не до кінця: інвестори ніколи не діють цілком раціонально, і деякі з них більше зацікавлені в тому, щоб прикрити свій зад, аніж у тому, щоб іти на добре виважений ризик. А проте ця гіпотеза «майже» правдива. І щоправдивіша вона, то важче будь-кому обіграти фондовий ринок. І хоча комусь це іноді вдавалося, їхній успіх був здебільшого скороминущий. Для цього потрібна велика удача, і часто-густо неможливо сказати, де тут закінчується удача й починається професіоналізм.
Свої міркування Самуельсон виклав у статті під назвою «Виклик здатності до суджень», у якій він доводив, що більшості професійних інвесторів варто покинути цю справу й натомість узятися за щось корисне, наприклад, перекваліфікуватися в сантехніки. Він пішов далі: на його думку, оскільки професійні інвестори неспроможні обіграти ринок, треба створити «індексний фонд», щоб прості люди могли інвестувати в динаміку фондового ринку як цілості й не мусили платити захмарних комісійних самовпевненим управителям інвестфондів, які намагаються — зазвичай безуспішно — показати, що вони розумніші за ринок.
І тут сталася цікава річ: бізнесмен-практик звернув увагу на те, що написав академічний учений-економіст. Джон Боґл тільки-но заснував компанію під назвою Vanguard, завдання якої полягало в тому, щоб створювати прості пайові індексні фонди для звичайних інвесторів — без рекламного ажіотажу, без різних мудрованих штучок, за малу комісію. А що може бути простіше й дешевше за індексний фонд — згідно з рекомендаціями найавторитетнішого економіста світу? Тож Боґл вирішив утілити в життя пораду Пола Самуельсона. Він заснував перший у світі індексний фонд і став чекати напливу інвесторів.
Але не дочекався. Його «Перший індексний інвестиційний траст», створений у серпні 1976 року, зазнав невдачі. Інвестори не зацікавилися фондом, який ґарантував лише посередній зиск. Професіонали фінансової сфери зустріли саму ідею такого фонду лютою ненавистю, а дехто навіть заявляв, що ця ідея чужа американській ментальності. То був для них неначе ляпас, адже Боґл, по суті, заявляв: «Не платіть цим хлопцям за вибір акцій для інвестування, бо вони не забезпечать вам найкращого результату, вибираючи навмання. Я теж не забезпечу вам чогось найкращого, але я принаймні беру менше за свої послуги». Дехто навіть називав індексний фонд компанії Vanguard Боґлевим безумством.
Та Боґл не зневірювався, і поступово в нього з’явилися клієнти. Зрештою, інвестування в активні фонди обходиться дорого Ці фонди жваво торгують на біржі, купуючи й продаючи акції в пошуках вигоди. Вони щедро оплачують своїм аналітикам перельоти по всьому світу для зустрічей з директорами компаній. Щорічна комісія може здаватися досить скромною, — лише 1–2 % від суми інвестицій, — але з кожним роком загальна сума збільшується: якщо ви заощаджуєте гроші на пенсію, то щорічна комісія 1 % запросто може «з’їсти» чверть, а то й більше ваших вкладень у пенсійний фонд. Якщо аналітики регулярно «обігрують» ринок, то така комісія цілком виправдана. Та Самуельсон показав, що в довготривалій перспективі більшості з них це не вдається.
Із часом супердешеві індексні фонди стали хорошою альтернативою активним фондам, та ще й без усіх тих витрат, які тягне за собою активне інвестування.
Отож Боґлеві фонди повільно, але невпинно зростали — і породжували чимраз більше наслідувачів, кожен із яких пасивно слідував за тим або іншим фінансовим орієнтиром, спираючись на ключову ідею Поля Самуельсона: якщо ринок працює ефективно, ви можете розслабитися й просто плисти за течією. Сьогодні, через 40 років після того, як Боґл запустив перший індексний фонд, 40 % американських біржових фондів— це пасивні спостерігачі, а не активні шукачі прибуткових акцій570. Що ж до інших 60 %, можна сказати, що надія на удачу все ще бере гору над багаторічним досвідом.
Індексні фонди — символ того, що економісти владні змінювати світ, який вони вивчають. Коли Самуельсон і його наступники сформулювали гіпотезу ефективних ринків, вони змінили сам спосіб функціонування цих ринків — у кращий чи гірший бік, це вже інше питання. І так відбувалося не тільки з індексними фондами. Чимало інших фінансових продуктів, таких як деривативи, набули популярності після того, як економісти розробили методику їх оцінювання571.
Деякі вчені вважають, що гіпотеза ефективних ринків стала одним із чинників недавньої фінансової кризи, бо спонукувала до так званого обліку в актуальних ринкових цінах, — коли, наприклад, банки оцінювали й обліковували свої активи за їхньою поточною вартістю на біржах. Такий підхід до обліку активів породжує ризик самопідсилюваних бумів або спадів, коли звітність цілої низки компаній в один момент стає або блискучою, або жахливою залежно від тенденцій на фінансових ринках572.
Сам Самуельсон, певна річ, вважав, що
індексні фонди змінили світ на краще. Вони вже заощадили рядовим інвесторам сотні мільярдів доларів.
І це не абищо: для багатьох людей це означало, що вони зможуть прожити свою старість у відносному комфорті, а не рахувати кожну копійку.
У 2005 році вже 90-річний Самуельсон віддав Боґлові належне. Виступаючи перед публікою, він заявив:
«Я ставлю цей Боґлів винахід на один рівень із колесом, алфавітом, друкарським верстатом, вином та сиром.
Цей пайовий фонд не дав самому Боґлові великого багатства, але збільшив у довготривалій перспективі прибутки власників паїв. І це щось нове під сонцем».
