Резюме: “Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір” – книгу про поведінкову економіку від нобелівських лауреатів.
Легко читається і доводить тезу, що багато людей (гумани) приймають нераціональні рішення.
Однак автори дають обмаль рецептів що ж з цим розумінням нераціональної поведінки робити. Ти не менш деякі корисні поради для архітекторів вибору людей є, наприклад щодо пенсійних накопичень.
Приміром, роботодавці можуть вирішувати, як платити працівникам — щомісяця чи один раз на два тижні, — зовсім не бажаючи створювати якісь наджі. Але вони здивувалися б, дізнавшись, що люди заощаджують більше, якщо їм платять що два тижні.
Гарний спосіб посилити страхи людей — нагадати їм подібний випадок з поганим кінцем; гарний спосіб підвищити довіру — нагадати подібну ситуацію, де все закінчилось найкращим чином. Загальні проблеми полягають у тому, що події, які легко пригадуються, можуть «роздути» ймовірнісні судження.
якщо ви хочете скинути вагу, їжте з маленьких тарілок, купуйте маленькі порції того, що вам подобається, і не тримайте в холодильнику спокусливої їжі.)
Наприклад, ментальний облік посприяв значному зростанню цін на акції в 1990-ті роки, бо люди дедалі більше ризикували, виправдовуючись тим, що вони грають лише прибутками останніх років. Так само люди, на яких несподівано пролився «золотий дощ», ймовірніше витратять саме ці гроші на щось велике й розкішне, а не ті, які вони довго накопичували, навіть коли ніщо не заважає витрачати ці заощадження.
На побаченнях жінки зазвичай їдять менше, а чоловіки навпаки — набагато більше, очевидно, намагаючись вразити жінок своїм апетитом. (Примітка для чоловіків: жінок це не вражає.)
Загальний висновок зрозумілий. Якщо архітектори вибору бажають змінити чиюсь поведінку поштовхом, то можна просто розповісти, що роблять інші. Дії інших людей привертають увагу й викликають цікавість.
На жаль, для прийняття деяких найважливіших у житті рішень тренування не передбачено. Здебільшого студенти обирають коледж лише один раз. Поза межами Голлівуду зазвичай ми беремо шлюб не більше двох-трьох разів. Мало кому вдається перепробувати багато різних професій. І в реальності (а не в емпіреях наукової фантастики) у нас є лише один шанс, щоб відкласти кошти на пенсію, хоча ми маємо змогу вносити зміни в процесі накопичення.
Очевидна відповідь полягає в зміні правила за промовчанням. Зараз опцією за промовчанням є «неприєднання». Щоб приєднатися до пенсійного плану, треба виконати певні дії. Щойно працівник набуває прав «приєднання» (часом одразу після того, як працевлаштується), йому варто заповнити форму.
Люди потребують допомоги у виборі норми заощаджень, однак не розуміють цього. І однією з ознак є те, що більшість витрачає дуже мало часу на це важливе фінансове рішення. Одне дослідження показало, що для 58 відсотків працівників знадобилася менш ніж година, щоб визначити ставки внеску та прийняти інвестиційні рішення. (щодо пенсійного фонду).
«Накопичуй більше завтра», зокрема, план, у якому розмір їхніх заощаджень зростатиме на 3 процентних пункти з кожним підвищенням зарплатні.
«Накопичуй більше завтра» — це система архітектури вибору, розроблена із врахуванням п’яти психологічних принципів, що лежать в основі людської поведінки: 1. Багато учасників хотіли б заощаджувати більше, і вони планують заощаджувати більше, але так нічого й не роблять. 2. Добровільне самообмеження сприймається легше, якщо воно відбудеться колись у майбутньому.
рівень участі різко зростає, якщо процедура приєднання до плану проста.
Перше питання, яке постає перед інвесторами: до якої міри ризикувати? Зазвичай більш ризикові вкладення, скажімо акції (їх ще називають частки),
І можна зрозуміти учасників, коли вони думають, що, зробивши той чи інший нелегкий вибір, можуть розслабитися, наперед потішаючись пенсійною ідилією. Але всі ці рішення треба періодично переглядати. Людина, яка вирішила інвестувати одну половину грошей в акції, а другу — в облігації, виявляє, що акції злетіли і дві третини портфеля тепер вкладено в акції. Чи треба якось реагувати? Чи варто продати трохи акцій, щоб повернутися до розподілу 50 × 50?
«Так не рахуй же гроші, поки гра триває. А рахуватимеш, коли дограєш».
Візьмімо, приміром, фінансового економіста й нобелівського лауреата Гаррі Марковіца, одного з основоположників сучасної теорії інвестиційного портфеля. Коли його запитали, як він розподілив свій пенсійний рахунок, він зізнався: «Я мав би обчислити історичні коваріації класів активів і сформувати межу ефективності. Натомість я розділив свої внески порівну між облігаціями й акціями»
Популярні фонди «способу життя», котрі поєднують акції й облігації, враховуючи різні ступені толерантності інвесторів до ризику. Фонди цільового погашення називаються за роком, як-от 2010, 2030 або 2040. Учасник просто вибирає фонд, який відповідає очікуваній даті його виходу на пенсію.
